На Івана, на Купала,
Повна сміху і пісень,
Ніч багаттями палала —
Видно краще, ніж удень.
Вихор іскор до небес.
Віща ніч, доба чудес.
В лісі морок опівночі,
Жах наводить крик сови,
А у спину дідька очі
Дивляться із сон-трави.
Я забув про цілий світ —
Бачу папороті цвіт.
Чорні хащі, буйні трави
Розступились, і з темряви
Виплива красуня,
з злота щирого коса.
Вогняні зірвавши квіти,
Тихо зникла знов за віти.
Заховала у траві сліди її роса.
Річка полум'я колише
Свічок, вплетених в вінки,
А в однім вогню світліше
Папороті пелюстки
Сяють, наче самоцвіт.
В цей вінок вплела жар-цвіт
Та, що зникла серед віт,
Золотавко, — ти мій світ.
|
13 липня 1972 р.,
Бада, Забайкалля |
|
